Українка з малечею врятувалася від обстрілу росіянами на Антонівському мосту, навели дуло: "Очі були чорні, розкосі"

Український Херсон став одним із тих окупованих росією міст, що потерпає від тихого терору путінських військових.

Про кожну історію окупованого міста хочеться кричати на весь світ і світова спільнота повинна про це знати. Телеведуча з СТБ Тетяна Висоцька вирішила допомогти у висвітленні сиуації з Херсоном та інших тимчасово окупованих міст. Вона зпучатковала рубрику "Херсонські голоси", де кожен може абсолютно анонімно поділитись своєю історією.

"Намагання виїхати в перший день, потрапляння під обстріл Антонівського мосту, а тепер випробування окупацією і - вірш. Такі вони сьогодні, #ХерсонськіГолоси. Дякую за довіру і щирість, люди! Дякую за вашу витримку і силу! Поки ми всі чекаємо на перемогу, я чекаю на ваші сторії в особисті, нехай гучно звучить - #ХерсонцеУкраїна", – пише Таня Висоцька.

На своїх сторінках ведуча поділилася ще однією історією українців з окупованого Херсону.

"Вже у перший день війни наше авто потрапило під обстріл за Антонівським мостом, коли багато людей їхали з Херсона. Ми дивом уціліли і вирвались з того пекла. У Херсоні ми орендували квартиру. Як все почалося, вирішили їхати додому - до батьків чоловіка в село. То єдина дорога до нашого села. Проїхати нею знову ми зважилися потім лише через 2 місяці",- ділиться українка.

За мостом є пост дорожньої поліції - невеличка будівля з українським Прапором. Але вже за неювони побачили чоловічків у зеленій формі, у касці, із закритим обличчям та брудно-білою пов'язкою на рукаві. Жінка старалася дивитися прямо, та повторювала, як мантру" "Спокійно, ми мирні люди, ми їдемо додому, все буде добре, по нам стріляти не будуть". Все ж автомати та щось дуже велике у їхніх руках наганяли тривогу.

"Один з них стояв на трасі, його очі були чорні та розкосі, і цей страшний пронизливий погляд, здавалося, зупинився на мені. Ми скинули швидкість, думали, що нас зупинять, але він просто кивнув. Увесь транспорт рухався у колоні на середній швидкості. Проїхали... Потім було дуже гучно! Здавалося, що гримить все небо, було багато чорного диму. На наших очах вибухнула газель. Боляче усвідомлювати, що загинули люди, з якими ми лише кілька хвилин тому спілкувалися, коли стояли у півтрагодинному заторі. Не знаю як, але моєму чоловіку вдалося розвернутися. У мене досі перед очима той смаглявий юнак, який біг за нашою автівкою та щось кричав. Я повернулася відчинити задні двері, щоб впустити його, і побачила майже впритул танк, який направляв дуло прямо на нас. Потім постріли, глина, щебінь, осколки на лобовому склі - вибух! - це був джип, який їхав попереду... Знову біль - загинули люди."

Члени родини пригнулися і їхали внікуди... Донька подружжя сильно кричала та плакала, для її підліткового віку це був величезний стрес. В українців була думка хапати документи, переноску з кішкою, вискакувати на ходу та скочуватися убік. Бог уберіг!

"Наше авто вціліло, ми виїхали на міст, поверталися у місто на шаленій швидкості, а перед нами їхав автобус із вибитими вікнами, позаду - порожній міст! Дякувати Богу, врятувалися! А ось той смаглявий юнак?.. Не знаю... У Херсоні все було ще спокійно, це наче 2 паралельні світи: їздили маршрутки, метушилися люди, діти гралися на майданчику. Але вже через дві години ми сиділи в укритті..."

Згорівша газель ще довго стояла посеред дороги біля мосту, від джипа майже нічого не лишилося, зараз про ті події нагадує лише провалля у асфальті. Та, на жаль, провалля лишилося в середині кожного члена її сім'ї: у неї, в чоловіка, у доньки та у кицьки - це була її перша подорож.

"У нашій багатоповерхівці був підвал, який мешканці власноруч облаштували під бомбосховище: зробили запаси води, облаштували санвузол, невеличкі вікна затулили мішками з піском, зробили місця для сидіння та ночівлі. Кілька ночей ми з донькою там і ночували, я не кажу спали, бо було дуже страшно",- згадує мешканка Херсону.

В той день, коли місто обстрілювали, у підвалі було наскільки багато людей, що було важко дихати, чи то від паніки, чи то і справді, не вистачало кисню... А в цей час у сусідньому дворі людей, що вийшли з укриття просто розірвало на шматки, палав ТРЦ "Фабрика", а у школі неподалік повилітали вікна... Люди в бомбосховищі трималися за руки і молилися...

"Зараз ми вдома, але ми в окупації. І це вже нова історія",- закінчила жінка.

Нагадаємо, що українець допомагає рятувати земляків з Херсону, Тетяна Висоцька не змовчала про героя.

Раніше ми повідомляли, що українка розповіла, як зараз живеться у Херсоні: бізнес віджимають, людей виганяють, місцеве населення не вірить, що їх врятують.