Люди, які стверджують, що для перемоги достатньо «віддати Донбас», переодягнути співробітників ТЦК в іншу форму і терміново провести вибори фактично займаються популізмом, заявляє нардеп Микола Княжицький для Oboz.
Подібні заяви можуть бути або проявом безвідповідального прагнення влади, або грою на руку противнику. При цьому визнається одне: чинна влада демонструє низьку ефективність. Однак влада по той бік кордону та її лідер несуть значно більшу загрозу.
Щоб не потонути в потоці новин про «майже завершені переговори», стовідсоткові гарантії безпеки та гучні заяви про швидкий фінал війни, важливо нагадати кілька ключових моментів.
Події, що проходили в Абу-Дабі, за своєю суттю не були повноцінними переговорами. Навіть офіційні повідомлення називали їх консультаціями. Враховуючи, що з боку Росії участь беруть представники військової розвідки, йдеться швидше про збір та обмін даними, а не про реальний пошук політичного рішення. У існуючому форматі подібних зустрічей припинення війни є малоймовірним.
ТЦК розширили свободу дій: що зміниться для жителів селищ і сіл
Пенсіонерів взялися розселяти з будинків: що відбувається
Мобілізація по-новому: чому ухилянти більше не отримують повітки поштою
Будинки стануть непридатними для життя: скільки відновлюватимуть понівечене опалення
Питання територій у контексті завершення бойових дій має другорядне значення. Навіть гіпотетичний вихід України до кордонів 1991 року не гарантує припинення ракетних ударів. Аналогічно і можлива втрата окремих регіонів не зупинить спроби їх повернути. Ключовим фактором залишаються виключно гарантії безпеки — тобто такі механізми, які зроблять поновлення війни практично неможливим після її зупинення.
Як такі гарантії розглядаються різні варіанти: вступ України до НАТО, розміщення на її території військових контингентів союзних держав, створення укріплених ліній оборони вздовж лінії зіткнення, а також розвиток потужного ракетного потенціалу, здатного забезпечити дзеркальну відповідь на будь-які удари по українських містах. Сенс подібних заходів полягає у формуванні для агресора надто високих ризиків повторного вторгнення.
Саме тому можливе членство в Європейському союзі саме собою не може вважатися військовою гарантією безпеки, оскільки не створює прямих загроз для Росії. Водночас ідея формування об'єднаної європейської армії на базі українських збройних сил за колективного фінансування та оснащення могла б стати більш вагомим фактором стримування.
Заяви про «стовідсоткову готовність» гарантій безпеки виглядають скоріше елементом інформаційної кампанії. За відсутності офіційних деталей залишається спиратися лише на публікації західних ЗМІ, де йдеться про якесь «віддзеркалення п'ятої статті НАТО». Проте формулювання цієї статті не містять прямого зобов'язання щодо військової відповіді конкретної країни, що залишає простір для трактувань. До того ж важко уявити згоду російського керівництва на умови, за яких безпека України після війни стане міцнішою, ніж до неї.
Фактично питання закінчення війни, як і раніше, багато в чому залежить від рішень однієї людини.
Проблема полягає в тому, що російський лідер продовжує вірити у власну картину того, що відбувається: в очікуванні російської армії на українській території, на підтримку місцевого населення і нібито дбайливе ставлення його військ до мирних жителів. У його оточенні практично не залишилося людей, які готові озвучувати інформацію, яка суперечить його переконанням. Публічні заяви російських чиновників та регіональних керівників лише зміцнюють цю ілюзію. Лунають заклики продовжувати удари по інфраструктурі, а офіційні представники дипломатичного відомства говорять про необхідність «наближати момент» появи «дружньої України».
Отже, у російському керівництві відсутні як моральні, і політичні чи економічні стимули припинення бойових дій. Інформаційний простір навколо нього формує відчуття успішності того, що відбувається, і підкріплює віру в вигадану реальність.
З цього випливає висновок: конфлікт триватиме доти, доки в Росії зберігаються ресурси для його ведення. Тому вирішальну роль відіграють не так дипломатичні зустрічі, як дії армії на полі бою.
Раніше "Знай" писав, що Росія може використовувати зброю масового ураження.
Також ми розповідали, що росія хоче ще 4 області.
Крім того, повідомляли, Росія лише імітує мирні переговори.